В Україні занедбаний принцип "Бандитам — тюрми!"

Нині це дивує лише непоінформованих. Громадяни вже якось звикли, що авторів багатомільйонних афер і нафто-газо-злодійських оборудок досі не покарано.

Українців на рівні підсвідомості привчили, що їм, передовсім, треба боятися не організованої злочинності на “верхах”, а вуличної — на “низах”. Саме тому мої співвітчизники дуже тішаться, коли правоохоронним органам пощастить спіймати яких-небудь розбійників чи вуличних хуліганів. Це поки що є так званим “моральним хабаром” низам і однією з небагатьох ознак того, що наша держава ще існує і бореться зі злом, гіпотетично захищаючи наші з вами інтереси. Та віднедавна і після цієї ілюзії можна поставити жирний знак питання. Принаймні на Львівщині. Судова система Львова у своїй сваволі дійшла до того, що на свободу випускають навіть тих, хто завтра зустрінеться з нами у темних під’їздах із натягнутою на обличчя маскою і кастетом у кишені. Не вірите?...

Фактаж. 28 жовтня 2008 року черговий управління отримав сигнал: у квартирі, що на вулиці Лісній, 19, перебувають незнайомі. Офіцер зорієнтувався і скерував на місце для перевірки та інформування не лише патрульну машину, а й начальника карного розшуку Личаківського РВ майора Колодія з двома співробітниками, які саме в цьому районі перевіряли оперативну інформацію. На щастя, ма­йор і розшуковики під’їхали на Лісну швидше від ППС. Оскільки всі вони були в цивільному й прибули у приватному авто, то це, очевидно, ввело громадян, які стояли “на шухері”, в оману, і вони не встигли вчасно подати своїм колегам сигнал тривоги. На сходах оперативники очі в очі зіткнулись з двома кремезними молодиками, що несли в руках кілька величеньких сумок. Затримані на “гарячому” кинули сумки. Жорстока бійка почалась відразу, а наслідки її спрогнозувати було неможливо...

Керівник міліції м. Львова полковник Ігор Цікало поінформував газету, що один із нападників був 1,90 м зросту, інший серйозно займався кікбоксингом. Працівники міліції не мали при собі не лише зброї, а й кайданок. Сусід пограбованих, розповідає полковник, який вискочив на допомогу, приніс шнурок, яким одного з грабіжників і зв’язали. Згодом під’їхала патрульна машина, провели огляд місця події і все акуратно задокументували. З’ясувалося, що дует почистив помешкання, яке винаймав разом із дружиною фотограф “Газети по-львівськи” Віталій Грабар. У сумках була акуратно поскладана дорога фотоапаратура та комп’ютерна техніка. У злочинців вилучили професійні відмички (ними відкрили три замки), рукавички й одну ра­діостанцію. Саме з допомогою радіостанції зловмисники мали б отримати сигнал тривоги від колег, які чергували на вулиці і банально проґавили міліцію. Та хлопці, які втекли, даремно часу не гаяли, коли дует грабіжників привезли в райвідділ, то там уже сидів... їх адвокат пан Гур’єв із угодою про захист затриманих. У райвідділі один із затриманих написав дві явки з повинною, зізнавшись, що місяць тому у цьому ж будинку і в цьому ж під’їзді на Лісній він пограбував ще одну квартиру! Усе це знову задокументували, автора “явки” опізнала сусідка пограбованих із Лісної. За словами полковника Цікала, більш “закріплених документально матеріалів він у своєму житті не бачив”. Прокурор теж жодних заперечень чи зауважень не мав.

Те, що коїлося далі, не вписується не лише в канони українського судочинства, а й навіть у рамки здорового глузду. Попри УСІ наявні докази про скоєння дуже важкого злочину, суддя Личаків­ського місцевого суду Ярослав Михайлович Мартинишин приймає рішення... випустити з-за ґрат на підписку про невиїзд громадянина Кри-а Андрія, 1980 р.н., і гр. Тим-ка Андрія, 1981 р.н., яким інкримінували важку 185 ч. 3 статті Кримінального кодексу України (крадіжка з проникненням) мотивуючи таке сенсанційне рішення тим, що обидва “молодого віку, не судимі і мають постійне місце проживання”!

Пограбований фотограф Віталій Грабар в шоку: „Як?! Зважитись відпустити з-під варти людей, які самі визнали, що вони за мною і за моєю квартирою тривалий час стежили?! Це просто обурливо! Я вважаю, що навіть у нашому корумпованому суспільстві це виходить за будь-які рамки пристойності! Мобільна, добре орга­нізована злочинна група і раптом: “На свободу з чистою совістю”?! Ми й так остерігались, а так нам би довелось постійно чекати дзвінків з погрозами чи пропозицією “зустрітись”... Сам я довідався про пограбування від знайомого, який повідомив, що біля нашого будинку повно міліції і якесь скупчення людей. Можете уявити моє здивування, коли я довідався, що пограбовано саме те помешкання, яке ми з дружиною винаймали! Спершу фотоапаратуру міліція вилучила, як речовий доказ, але згодом її повернули. А от із нашими викраденими грошима втік третій грабіжник, якого наздогнати, на жаль, не вдалось. Думаю, він теж “молодий і має постійне місце проживання”.

Начальник карного розшуку Личаківського РВ Микола Колодій: “Ми під’їхали на Лісну з Володимиром Сукачем і Богданом Сидорчиком. Думаю, ще секунд 30 — 40, і наш приїзд вже не мав би сенсу. Одного з грабіжників із сумками я помітив на бетонних сходах, що ведуть у Шевченківський Гай. Довго його з Сидорчиком “в’язали” та врешті впоралися — скористалися його власним паском. Володя Сукач зайшов у під’їзд і відразу отримав страшний удар у голову. Я кинувся на допомогу, і ми зчепилися з кремезним парубком, який ніс чохол зі штативом і сумку зі срібними ложками-виделками. Билися люто: завалили залізну браму, я заробив струс мозку. Галас, мат. Втікаючи, мій суперник спробував викинути рацію і навушники, ми їх потім підібрали. Люди, які почали скупчуватись, репетували: “Викликайте міліцію”! Я потім ледве їх заспокоїв, показав посвідчення: “Та ми і є міліція”! Під’їхала патрулька, викликали слідчо-оперативну групу, все зафіксували, а покази затриманих зафільмували на відео експертом із НДКЦ, щоб не мати потім проблем із адвокатами. Як оперативник зі стажем, можу сказати, що ролі в злочинців були чітко поділені і “працювали” вони на високому „професійному” рівні”.

Спроби “Ратуші” взяти коментар у судді Мартинишина були наперед приречені. Його телефон або постійно мовчав, або пана судді “не було на місці”. Загалом, такий перебіг подій можна було спрогнозувати...

Начальник ГУ МВС у Львівській області генерал-лейтенант Василь Пісний, попри свій високий статус, не стримував емоцій: “Я інакше, як “чорт знає що”, це суддівське рішення назвати не можу! Мої хлопці, ризикуючи собою, ледве затримали небезпечних злочинців, за якими (я глибоко переконаний) — не один епізод, аж раптом Личаківський суд робить нам такий сюрприз! АБСОЛЮТНО НЕВМОТИВОВАНО суддя приймає рішення відпустити на волю тих, кого ми завтра вже не спіймаємо і на совісті яких не крадіжка білизни зі шнурка на подвір’ї, а викрадення в складі групи майна громадян із проникненням у їхнє житло! Ми виходили на голову суду п. Горецького, але його пояснення та аргументи щодо мотивації такого рішення ні мене, ні моїх підлеглих не задовольнили. Якщо йти за цим принципом, то завтра відпускатимуть на підписку про невиїзд убивць, апелюючи до того, що останні мають юний вік! Ми, щоправда, цих хлопчиків так і не відпустили, бо під час затримання вони завдали працівникам карного розшуку тілесних ушкоджень, і тепер ми їм інкримінуємо ще й “опір працівникам міліції”. У понеділок уже Сихівський ра­йонний суд визначить, наскільки законним є утримання грабіжників, спійманих на гарячому, що вчинили опір працівникам міліції, під вартою, хоча навіть сама постановка питання видається мені дещо смішною. Думаю, завдяки втручанню у цю справу голови Апеляційного суду, який теж був обурений, все буде згідно з законом “.

Ситуація справді дивна й абсурдна. Дипломовані юристи-судді (Борони нас, Боже, від підозр і звинувачень у якійсь корупції!) відпускають на волю групу осіб, яких підозрюють не у тому, що вони розбили вікно в магазині, а у скоєнні важкого злочину. Не будемо наївними: якби не позиція міліції, яку попросту образило те, що їх працю судді спускають в уні­таз і яка саме тому згадала про “опір працівникам міліції”, добре підготовлені злочинці зараз, можливо, акуратно відкривали відмичками замки ще в чиїхось дверях. Або мали інше “постійне місце проживання”. Не треба вважати наївним хлопчаком і голову Личаківського суду пана Горецького, адже саме він завізував рішення судді Мартинишина і, коли б не їх колега суддя Сихівського суду Сергій Борейко, який у понеділок теж вирішив залишити злочинців під вартою, та увага преси, то приказка “Шукай вітру в полі” набула б нечуваної актуальності. Але, можливо це — прикра випадковість чи збіг обставин?

...За кілька тижнів до цього випадку Личаківський суд міста Львова відпустив на “підписку про невиїзд” трійко грабіжників, які в брамі нещадно побили чоловіка біля Винниківського ринку, забрали в нього гроші і мобільний телефон та були при цьому затримані на “гарячому”. Вгадайте, який суддя ухвалив таке гуманне рішення? Правильно — Ви вгадали!!! І, не виключено, що тепер ці юнаки вже поспішають до Вас, хоча й “мають постійне місце проживання”...
"Львівський портал"