Мирослав Дочинець став культовою особою в царині української літератури

Сам Мирослав Іванович про себе каже, що він "дуже скромний письменник".

В одному з інтерв'ю Мирослав Дочинець зауважував, що не планує відмовлятися від Шевченківської премії:

«Це премія не Януковича, а Шевченка. Це премія не від влади, а від Шевченківського комітету, від поважних людей, які її присуджують. І гроші, які будуть давати – це гроші народні, з тих же податків читачів, які читають наші книги. І вони мають повернутися в народ. Я знайду спосіб зробити так, щоб ці гроші максимально послужили загальній справі».

Як саме преміальні гроші можуть послужити загальній справі Мирослав Іванович відповів, що його книги повсюди шукають і було би доцільним аби бібліотеки мали можливість придбати нові книги; як варіант – запропонував підтримати своїх колег, поважних літераторів або створити дуже особливий пам’ятник книзі, про який він давно думав…

У 2014 році розмір премії був у 2 рази більший, адже 13 лютого, ще тоді президент, Віктор Янукович дав доручення збільшити премію удвічі – до 520 тисяч гривень (за деякими джерелами вона становить 260 тисяч гривень). А 14 лютого минулого року Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка ухвалив рішення згідно якого переможцем у категорії «Література» став Мирослав Дочинець за романи "Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії" та "Горянин. Води Господніх русел".

Після трьох років номінацій на премію «дуже скромний письменник» (так сам про себе каже Мирослав Іванович), нарешті став культовою особою в царині української літератури.

«Я маю дар від Бога, бо працюю зі словом, я маю читачів, написав більше 20-ти книг, аж самому страшно. Мої книги читабельні в Україні та світі, перекладаються багатьма мовами, друкуються багатотисячними тиражами, і навіть екранізуються. У моїх книгах ви віднайдете не сюжетну лінію, а історію героя який прагне бути потрібним людям, бути потрібним Богу, і бути потрібним собі. Саме так людина реалізує себе… але на жаль, аби стати відомим у рідному Закарпатті мені довелось вийти за межі області» – зауважив Мирослав Іванович на творчій зустрічі, що днями пройшла у Виноградівському будинку культури.

Власне, організатором заходу стала Виноградівська районна бібліотека. Завдяки її працівникам присутні мали можливість переглянути короткий «життєвий відеоархів» письменника та поспілкуватись з ним у форматі питання-відповідь.

Вдячна жіноча аудиторія приємно втішила Мирослава Івановича, аж так, що він по-філософськи підняв питання вагомості жінки у світі, у житті чоловіка та долі України:

«Жінка була є і буде спочатку та до кінця, і прикладом цьому є Матір Божа, тільки вдумайтесь, Бог-Отець цього нашого Господа Ісуса Христа відпустив у наш світ через народження простою земною жінкою…»

Півтори години у холодній залі, претендуючи на мить Виноградівської слави, письменника з Мукачева читачки уособлювали з сучасним пророком, котрий на їх прохання розказував про українську самобутність, патріотизм та відродження нації на відшматованій (крайній) землі; про невеличкий русинський сепаратизм у Закарпатті та найперше Королівське поселення від якого зародились племена великої Європи. Так, вустами Дочинця Україна стала «пупом землі» і тієї ж миті пращуром і нащадком водночас, нового Єрусалиму. Певно, однією з заключних тез Мирослава Дочинця стали рекомендації для перечитування Закарпатських письменників. Мирослав Іванович скромно виголосив, що вони у цій залі:

«…Зараз сидить серед вас – Михайло Чухран. Він – як я.»

Квіти, побажання натхнення, на що автор креативно зауважив:

«Не люблю слово «натхнення», бо корінь цього слова поганий – "тхне", "тхнути". Натомість, є гарне давньоукраїнське слово – "надих".

Що ж, харизма дуже трепетна, вередлива і дивна «штука», більше того письменника під знаком зодіаку Діва. Це автор зауважив на самому початку зустрічі, оглянувши зал наповнений жінками, і цим самим, весь свій виступ спрямував на «підкорення жіночої уваги». І як сам зізнався в його книгах мало жінок і мало кохання, але, як парадокс, його більше читають саме жінки. Й без того «розібраний на цитати» потонув у жіночих лестощах. Його стан з-під охоплення читачок видавав по-дитячому вдоволений вираз обличчя. Буквально розуміючи вислів Мирослава Івановича: «Культуру треба любити кишенею, а не гаслами», жіночки по видавничим цінам придбали ще не перечитані книги автора, автограф – безкоштовно.

Певно, кожен вийшов із залу із мірою чогось. Зрештою, міра то є поняття дуже відносне, у кожного своє. І на даному етапі відслідковуючи власний розвиток ми черпаємо те, чого прагнемо. Часом, наші прагнення не у глибинній моралі, а у слові іншої людини. Проте, будь-який письменник пише не від себе, а записує від імені.

Від імені наших предків, які жили у самобутності Закарпатського краю Мирослав Дочинець наповнює свої книги мудрістю старих… старих, але не забутих, вчасно переданих синтецій. Ось і вся філософія від часу Христа та до сьогодення.

Мій дідусь Михайло, котрий помер на 95-му році життя полюбляв казати:

«Світ мудріє та пустіє, але дитино, ти маєш усвідомити, що світ сотворений був з нічого, з ефіру, із думки із слова. Найперше було Слово і Слово було Бог. Бог завжди був, споконвіку. Ти не думай, що щось у цьому світі є надаремно, Отець наш небесний знає те чого нам треба найбільше, того нам і дає для живота, а от Дух ми маємо насичувати молитвою та добрими ділами. Колись, усьому прийде кінець, але не Богу. Бог завжди був, споконвіку і завжди буде»

Ось так лауреат Шевченківської премії 2014 року в категорії «Література», втішив Виноградівців своїм творчим візитом та представив свої книги у яких, як сам каже:

«Я ніколи не спущуся до низькопробної прози. Хай краще мої читачі дотягуються до високого рівня».

Мирослав Дочинець:

Народився у Хусті, останні 20 років живе та працює в Мукачеві – спочатку як журналіст, далі, як письменник та видавець (має видавництво «Карпатська вежа»). Є членом національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Його твори перекладалися: румунською, польською, угорською, словацькою, французькою, італійською, англійською, японською та російською мовами. Багаторазовий власник обласних та всеукраїнських премій, удостоєний ряду відзнак в царині літератури.
Найвідоміші твори: "Многії літа. Благії літа" , «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Криничар», «Горянин. Води Господніх русел»…