Посилаю на фіг, зберігаю графік

Скрябін, коли порівняв маршрутку із собачою будкою, був не зовсім правий. Собак з їхніх будок хоча б не виганяють...

Не знаю, чому я відтягувала написання цього матеріалу аж до сьогодні – бо кипіло мені всередині вже давно. Та, напевно, лише вчора моя чаша терпіння була переповнена: настрій після чудового дня прогулянок був зіпсований годинним чеканням маршрутки на автовокзалі. Але – усе за порядком.
Я живу в Чопі, і якщо не щодня, то хоча б через день, як-не-як, їжджу додому. Варто зазначити, що проїзд маршруткою коштує 8.39 грн., а електричкою – 5 грн. Якщо є можливість, багато хто надає перевагу електричці – оскільки доїжджає вона швидше (за 35 хв., тоді як маршрутне таксі їде від 40 хв. до години, залежно від кількості пасажирів), та й улітку там не так спекотно. Проте електричка «Ужгород-Мукачево», якою можна дістатися до Чопа, їздить з проміжком у 3-5 годин, в який не завжди можна вкластися. А от графік маршруток передбачає прибуття машини кожні 20 хв. І тут починається найцікавіше.
Роки два чи три тому маршрутки, які ходили на Чоп, були підпорядковані автовокзалу якимось дивним чином (чи не були підпорядковані взагалі): кінцева зупинка в Ужгороді розташовувалась зовсім в іншому місці, пасажири сідали у маршрутку, яка мала відправлятися наступною, розраховувались із водієм і спокійненько собі їхали. Але одного чудового дня відбулися якісь зміни: кінцева зупинка тепер знаходиться безпосередньо на автовокзалі, квиток на автобус необхідно купляти у касі (воно-то усе б нічого, якби ціна різко не скочила на півтори гривні; до того ж, квиток за такі гроші люди купують лише на кінцевій – якщо сісти на наступній зупинці, ціна буде колишньою). Для маршруток було встановлено чіткий графік – в будні дні, вихідні та святкові – який гордо висить на платформі відправлення.
З того часу, як сталися ці зміни, і почалися проблеми. Я не знаю, для чого було встановлено цей графік, якщо його щонайменше у половині випадків не дотримуються. От, наприклад, мій учорашній випадок. О 18:50 я прийшла на автовокзал по квиточок. «Дівчино, наступний буде аж о 19:35» - «То давайте, що тут вже зробиш…». Придбала я квиток і сіла чекати. О 19:00 на платформу заїхав автобус, розвернувся і став до платформи з відчиненими дверима. Ті, хто чекав на автобус, зайшли і позаймали свої місця. За кілька хвилин зайшов водій із контролером перевіряти квитки. «Дівчино, ваш автобус о 19:35». – «Я знаю, але у касі мені сказали, що це наступний». – «Нічого не знаю, я їду вже». Повиганяв усіх із автобуса і поїхав о 19:10 – із тими, хто розрахувався із ним особисто, а не придбав квиток на автовокзалі. Автобус, на який чекали і вже розлючені пасажири, і ті, хто підійшов пізніше, прибув о 19:40, швиденько усіх запустив і поїхав.
Отже, з десяток людей простовбичило на автовокзалі майже годину, аби сісти в автобус, який має ходити кожні 20 хвилин. За графіком той водій, який поїхав о 19:10, мав поїхати на 10 хвилин раніше. Чому не можна було продати квиток на цей автобус, у касі мені не спромоглися пояснити. «У нас за графіком наступний о 19:35». – «Але за графіком, вивішеним на платформі, наступний мав бути о 19:00, і він дійсно БУВ, але поїхав майже пустим. Чому ви не продали мені квиток на цей автобус?» - «Дівчино, ну яка вам різниця, він і так вже поїхав…». Дійсно, яка кому різниця, що люди у спеку замість 10 хвилин чекають 50.
Остання маршрутка на Чоп відправляється о 20:35 як у будні, так у вихідні та святкові. Проте коли я минулого місяця прийшла на вокзал о 20:25, мені повідомили, що більше на Чоп нічого не поїде. І я була змушена обдзвонювати усіх друзів з проханням, хто міг би прийняти мене на ніч. Найбільше було шкода чоловіка, якому навіть зателефонувати нікому було: пішов ночувати на вокзал, подарувавши на прощання автовокзалові ланцюжок нецензурних лексем…
Ну і наостанок випадок, який мене вразив найбільше. Це сталося ще взимку: мороз лютий, чоловік з дитиною (на вигляд – не більше року) сідає в автобус. Водій з криками виганяє його разом з усіма (ситуація, аналогічна першій), мовляв, що ти всівся, якщо в тебе квиток на наступний рейс. «Так мені й сказали, що цей – наступний…». Усі присутні почали просити, щоб хоча б цього чоловіка з немовлям пустили: холод на вулиці страшенний, а наступна маршрутка буде за півгодини. «Добрий» водій сказав, що його це мало обходить, і поїхав…пустий. Невже у абсолютно порожньому автобусі не знайшлося місця для людини з дитинчам? Він же ж так само оплатив квиток! Він не винен, що автовокзал не може «вишикувати» свої автобуси в нормальний графік, чи переоформити графік, чи змінити комп’ютерну систему, за якою вони не можуть продати квиток на автобус, який є на платформі! Що ж це за безглуздя – у графіку машина є, на платформі вона є, але квиток на неї придбати не можна, бо її – парадокс! – нема! І їде той автобус з кінцевої пустим. А люди чекають…
Цікаво, чи подібне коїться лише з автобусами на цей напрямок, чи з усіма іншими. Чудово ж відомо, що більшість людей, що «подорожують» чопськими маршрутками, робить це щодня – їздить на роботу, навчання тощо. Зважаючи на те, що таке добирання кожнісінького дня є досить обтяжливим і сильно втомлює, невже так важко поставитись до них по-людськи?

Іра Левіна