Як письменник Іван Чендей багатотиражку редагував...

Цікаве з учорашнього...

Унікальному спогаду, про який мова нижче, понад сорок літ, але він і нині цікавий, адже йдеться у ньому про те, як до підготовки, редагування та випуску багатотиражної газети на підприємстві "Берегівська райсільгосптехніка" мав стосунок відомий закарпатець – крайовий письменник, Шевченківський лауреат Іван Чендей.
Зрозуміло, цій ретроспективній історії передувала інша цікава подія, зокрема, у 1976 р. на базі районного об‘єднання "Сільгосптехніка", яке тоді очолював екс-директор радгосп-заводу "Мужіївський", нинішній пенсіонер Володимир Табака (на знімку), проходив Всесоюзний практичний семінар із гірського землеробства, адже свого часу Закарпаття хотіли перетворити у край садів і виноградників. У Берегово приїхало понад 100 гостей із усього тодішнього СРСР. Усі знали наперед, що головною дійовою особою цієї ділової зустрічі-практикуму у провінційному західно-прикордонному містечку буде голова Всесоюзного об‘єднання Ради Міністрів тодішнього Радянського Союзу з продажу колгоспам і радгоспам сільськогосподарсьокї техніки, запасних частин, мінеральних добрив й інших матеріально-технічних засобів, організації їх ремонту та використання ("Союзсільгосптехніка") Олександр Єжевський. Фактично він, уродженець Іркутська, тоді вже мав статус Міністра, тож разом із ним прибули господарські та партійні керівники з Москви, Києва (директор "Укрсільгосптехніки" Микола Мамотенко у тому числі) і тих союзних республік, на території яких росте виноград, перший та другий секретарі Закарпатського обкому партії Юрій Ільницький та Іван Скиба. Такого високого начальства на своїй території, у цехах і кабінетах ця провідна у ті часи берегівська організація не бачила ні доти, ані після. І взагалі, мало куди приїжджали перші керівники союзних міністерств чи комітетів, тим паче, що країв і областей у країні нараховувалося близько 160 (районів було понад 3250).
Тодішній провідний спеціаліст райсільгосптехніки, згодом заступник керуючого, а нині 86-річний ветеран праці Василь Кіс, який сюди прийшов працювати у 1956 р., коли ще діяла машинно-тракторна станція (МТС) і директорував п. Антоненко, розповів, що на підприємстві трудилося понад 500 чоловік. Уся ця команда дбала, аби на полях і фермах району безперебійно працювала техніка, аби все ремонтувалося, оралося, сіялося, косилося, жнивувалося, молотилося, транспортувалося тощо. Словом, цей процес не повинен був припинятися та перериватися ані на день. Тобто простої чи безпричинні зупинки каралися суворо…
Якраз у той період тут уже два роки керував Володимир Табака, якого в Берегово замість нині вже покійного, на жаль, Дмитра Діда перевели з Хуста (у місті над Тисою на аналогічному виробництві він працював головним інженером). В Ужгороді обласну сільгосптехніку очолював Михайло Носа (1931 р.н.), який фактично й став диригентом, кажучи образно, цього практичного заходу такого масштабного рівня. До виставки також залучили дослідно-експериментальний завод гаражного та діагностичного обладнання (директор Володимир Червінський), який на презентував свої вироби – діагностичне обладнання та підйомники, як йшли на експорт. Співбесідник наголошує, що відповідальні працівники з області, берегівські керівники та спеціалісти цієї фірми, найперше Володимир Табака, Іван Вайданич, Василь Логай, Йосип Бурчо, Семен Танковський і, власне, він (В. Кіс) досить часто бували у Москві, особливо на останній стадії підготовки до семінару. Тоді швидко вирішувалися будь-які проблеми, варто було тільки завчасно зробити замовлення. Але це – виробничі клопоти, а ще ж були й чисто ідеологічні питання, зокрема, як у пресі висвітлювати цю нерядову для краю та галузі подію.
Унікальними спогадами з цього приводу ділиться Володимир Табака. Після "Райсільгосптехніки" йому запропонували роботу у апараті райком у партії, де спочатку займав посаду секретаря, а відтак другого, відповідаючи за увесь аграрний комплекс Берегівщини: колгоспно-радгоспні кадри, урожаї зернових і яблук, надої молока на фермах, забезпечення цієї галузі технікою тощо. Якщо точніше, то у "білому домі" він був головним, хто контролював ситуацію на селі. Однак це вже було потім... А у розпал підготовки семінару виникла гарна ідея стосовно випуску кількох номерів багатотиражки, яка б оперативно розказувала, як готуються до цього семінару, що здобуто у сільгосптехніці на районному рівні, яка допомога з області, столиці України та Москви. Намір, народжений і запропонований берегівчанами, схвалили в Ужгороді, навіть у обкомі партії "дали" добро на випуск багатотиражної новинки (до слова, у той час такі газети виходили на багатьох великих підприємствах, у колгоспах, вузах, військових частинах і з‘єднаннях тощо). Неформальним куратором форуму призначили другого обкомівського секретаря Івана Скибу, уродженця Черкащини і колишнього лідера української комсомолії. Однак постало питання, кому із закарпатських журналістів доручити цю відповідальну справу – щоби не завалив і зробив якнайкраще . Та у повітрі воно "висіло" недовго.
– В один із чергових приїздів у Берегово керуючий обласною "Сільгосптехнікою" Михайло Носа сказав, що газета неодмінно буде, вже навіть є людина, яка зробить усе від початку до кінця, – згадує В. С. Табака. – І за мить кличе до себе чоловіка, який стояв поодаль. Коли той підійшов, наш крайовий начальник відрекомендував: знайомтеся, хто не знає – письменник Іван Чендей, він має досвід у написанні не тільки книжок, але й газетних статей, бо працював кореспондентом у "Закарпатській правді", отже, покладені на нього завдання виконає зі знанням справи та сумлінно. Згодом відповідальний за випуск багатотиражки "письменник" уже походжав із блокнотом і ручкою цехами, розмовляв із виробничникамии, записував усе цікаве, що могло б привернути увагу високих гостей із Москви та Києва. Звісно, без коментарів керівництва не обходилося. Якщо пам‘ять не зраджує, друкували чотирьохсторінкову газету форматом А-4 в Ужгороді. Світ побачили два або три номери, останній вийшов тиражем 500 примірників і його тоді роздали всім учасникам семінару. Залишок ще довго лежав на столі в приймальні, який презентували численним відвідувачам і ходокам організації. Та дуже шкода, що жодного номера не зосталося у архівах. Одне можна сказати, що усі випуски газети виявилися добротними та вмілими, грамотно написані усі репортажі, інформації та замальовки.
Дещо згодом став очевидним той факт , чому виник задум долучити до співпраці знаного літератора Івана Чендея, хоча журналістів, які знали цю сферу, теж знайшлося б. Справа в тому, що йому , відомому майстру слова, просто-напросто хотіли допомогти фінансово. А тут така чудова нагода підзаробити. Бо він, як і Михайло Носа, уродженці тячівського Дубового, тобто обидва земляки. А так, як прозаїк Чендей у ті роки перебував у опалі компартійних органів і знаходився під пильним оком кадебістів, йому не давали ніякої роботи та й справи життєйські були кепські, односельчанин -керівник проявив милостивість та добросердечність до свого приятеля . Звісно, творчу роботу "проплатили", і хоча майбутній лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка письменник Іван Чендей тисячі не отримав, та все ж кілька сотень карбованців гонорару скромний на той час сімейний бюджет доточили. Така винахідливість і підтримка з боку керуючого обласною сільгосптехнікою була свідомою та доречною, що засвідчило його неабияку порядність.
Не всі, займаючи таку посаду, наважилися б підкласти плече особі, яку тоді цькували. Натомість М. Носа відважився на такий учинок. Звісно, матеріальне сприяння у такий спосіб не афішувалося, адже допомога письменникові могла спровокувати неабиякий скандал. Між іншим, аби подієва картина не була усіченою, треба сказати, що неприємності в закарпатського письменника розпочалися ще наприкінці 60-х, коли він видав повість "Березневий сніг". Критики, які читали, як правило, між рядками, знайшли у цьому творі якісь перекручення тодішньої радянської дійсності, мовляв, не так змальовано людей "з обкому". Ось так і « скрутили » руки відомому майстру слова, бо знайшлися, до речі, й інші огріхи. Але справедливість відсалютувала дещо згодом, тобто в незалежній Україні, коли письменник зійшов на п‘єдестал слави та визнання – у 1994 р. за книжку "Калина під снігом" та повість Іван його було удостоєно Національної премії ім. Тараса Шевченка в галузі літератури.
Якщо ж продовжувати мову про згадуваний семінар сімдесят шостого року за участю Героя Соцпраці Олександра Єжевського (до речі, зятя Голови Ради Міністрів СРСР Миколи Тихонова), то він також удався. Високий столоначальник із Москви у Берегові перебував два дні, він похвалив усіх, хто взяв участь у його проведенні, адже присутні виїжджали навіть на схили великобактянських виноградників, аби побачити роботу деяких сільгоспмашин. А керівники та спеціалісти райсільгосптехніки за свою самовіддану роботу отримали доплату у виді премію на рівні посадового окладу. У "очі" вищому обласному партрадянському керівництву "впав" і Володимир Табака, якого, як уже писалося вище, згодом перевели працювати у райком партії. На новій роботі він також відзначався новаторством, винахідливістю, виваженістю та професіоналізмом. А ще згадує, як працювалося з обласними керівниками, які займалися проблемами села. Добрі спогади залишилися про І. Скибу, який шість років був другим секретарем обкому партії, відтак, після івано-франківського відрядження , очолював навіть сільгоспвідділ ЦК КПРС. Цьогоріч 8 березня відзначатиме своє 80-ліття.
Однак дуже багато дійових осіб тої епохи, в тому числі й ті, що були задіяні до проведення цього масштабного заходу, відійшли у потойбіччя. Не стало прекрасного берегівчанина Йосипа Бурча, у 2005 р. помер Іван Чендей (у грудні перестало битися серце його дружини пані Марії) , торік громадськість попрощалася з персеком Юрієм Ільницьким, а 15 січня 2017 р. на сто першому році життя помер Олександр Єжевський (на фото його, Ільницького та ще кількох високопосадовців у Берегово з Ужгорода у 1976 р. привезла обкомівська "Чайка"). Хто міг тоді, понад сорок років тому, угадати, що чиновник із білокамінної, який тоді керував «Сільгосптехнікою» всієї країни, проживе століття з гаком.
Ось такі вийшли спогади про Всесоюзний практичний семінар у об‘єднанні "Райсільгосптехніка ", який відіграв неабияку роль у його благоустрої, переоснащенні, динамізував позитивні зміни тощо. На жаль, зараз воно не працює та нидіє прямо на очах (навпроти діє молодіжний клуб "Магнум"), бо немає колгоспів і радгоспів. Тепер цю нішу зайняли інші структури. Свого часу перед входом у адмін істративне приміщення цієї організації красувався трактор «Фордзон», що перший прокладав борозни на ланах Берегівщини. Однак з ініціативи колишнього голови РДА Андрія Бігарія його демонтували та перевезли у с. Яноші, де він свого часу бригадирував. Можливо, що у цьому також є позитив, бо якщо б стояв на цьому п‘єдесталі, то його б давно уже розтягли мисливці за металом. Примітно, що біля цього трактора знімкувався Олександр Єжевський, а Іван Чендей для семінару творив багатотиражну газету. Ось така вона, історія учорашнього дня...
Михайло ПАПІШ, м. Берегово.
На фото: О. Єжевський (справа); "Чайка" – на такій машині возили велике панство; В. Табака; В. Кіс.