На Закарпатті пожежа знищила двоповерховий готельно-ресторанний комплекс

Під вечір у закарпатському селищі Нижні Ворота, повз яке проходить траса державного значення “Київ-Чоп” горів двоповерховий готельно-ресторанний комплекс, який належить товариству з обмеженою відповідальністю „Бескид”. Збудований за якийсь кілометр від сполучної артерії між країнами СНД та Центральної Європи, він мав невдовзі відчинити свої двері для відвідувачів. Незважаючи на те, що для того, аби потрапити до нього, потрібно було відбочити, це підприємство мало реальні перспективи. Тим паче, що частина „дальнобійників”, які торують закарпатським відрізком траси Київ-Чоп, продовжують ночувати у автомобілях обабіч цього шляху.

Як повідомили “UA-Reporter.com” у Центрі громадських зв’язків управління МНС України в Закарпатській області, сам готельно-ресторанний комплекс, який поки не мав власної назви, постав на території колишнього деревообробного комбінату, адміністративну частину приміщень якого було пристосовано під новий заклад. Поки комплекс не став до ладу, керівництво товариства вирішило демонтувати частину обладнання, яке продовжувало знаходитися у цехах, зокрема – у приміщеннях лакофарбувальної дільниці, що примикала до готелю та знаходився з ним під одним дахом.

Для демонтажу обладнання та металевих конструкцій, які передбачалося здати на металобрухт, було запрошено групу різальників. Саме вогневі роботи, на думку фахівців у галузі пожежної безпеки, спричинили ті катастрофічні наслідки, в результаті яких на готельно-ресторанному комплексі, що так і не став до ладу, можна покласти хреста. Наразі з’ясовується питання чи мали різальники наряд-допуск для проведення вогневих робіт, і чи було забезпечено необхідні заходи безпеки, які б унеможливили б появу вогню.

Особливої уваги вимагало й те, що лакофарбувальні цехи завжди мали, та й мають, статус чи не найбільш пожежонебезпечних, оскільки тут завжди обертається велика кількість горючих матеріалів. При цьому пожежонебезпека цих дільниць, порівняно з іншими, має властивість зберігатися навіть впродовж років. Залишки фарби та лаку, які знаходилися тут у постійному оберті, залишаються на всіх агрегатах, які тут використовувалися, як і у відвідних вентшахтах. Зайве навіть розповідати, що постійне нагрівання здатне спричинити приховане горіння, яке як припускають пожежники й призвело до пожежі та швидкого розповсюдження вогню.

Самі ж зварювальники кажуть, що коли закінчили свою роботу, жодних слідів горіння, принаймні за допомогою візуального огляду не виявили. Свідки пожежі розповідають, що вогонь помітили тільки тоді, коли над лакофарбувальним цехом вже стояв жовто-гарячий дим, а з-під шиферного даху вже почалося пробиватися полум’я.

В пожежній охороні селища Воловець сигнал про пожежу на готельно-ресторанному комплексі отримали о 16:56, після чого до місця Нижніх Воріт відбуло два пожежних автомобіля, які за хвилин 20 з’явилися на місці пригоди. На той час вогонь вже обійняв дах над лакофарбувальним цехом та через дах перейшов на майбутній рекреаційний заклад. Майже п’яти тонн води, які перебувають в запасі автоцистерн вистачило всього на п’ятнадцять хвилин. Всі спроби пожежників під’єднатися до розташованої на території колишнього деревообробного комбінату пожежної водойми ємністю 25 кубічних метрів, виявилися марними через відсутність під’їздних шляхів до неї – тому рятівну воду довелося доставляти до місця пожежі підвозом, на що йшов дорогоцінний в даному випадку час.

Від’їзд пожежних автомобілів для заправки водою викликав обурення з боку місцевих мешканців, які не розуміючись на процесі гасіння пожежі, ніяк не могли второпати чому вогнеборці не можуть забрати воду з місцевих мілководних джерел, де в доступних для під’їзду місцях, вона сягає тільки 20-30 сантиметрів, при необхідних 50.

Ускладнювала гасіння готельно-ресторанного комплексу, від якого вцілів тільки один будиночок, й дуже низька температура. Стовпчик термометра в цьому гірському районі вже кілька днів опускається до позначки мінус 22. Старенька техніка, яка вже двічі відпрацювала свій моторесурс, просто відмовлялася працювати при таких критичних температурах. Особливо діставалося пожежним насосам, які довелося відігрівати паяльними лампами. Без цього вода в них охолоджувалася за п’ять хвилин, що автоматично могло призвести до поломки насосу, завдяки якому подається вода. Така доля наприкінці гасіння спіткала пожежний КАМАЗ Воловецької газокомпресорної станції, який пожежники викликали на підмогу.

З оперативного-координаційного центру УМНС України в Закарпатській області до місця пожежі надіслали спецавтомобіль й з сусіднього Свалявського району. Але навіть після цього, на те, щоб погасити вогонь було потрібно близько чотирнадцяти годин. За цей час, попри всі зусилля персоналу товариства, пожежників та добровольців з місцевого населення, полум’я зуміло майже повністю зруйнувати двоповерховий готельно-ресторанний комплекс, площа якого складала близько 200 квадратних метрів, а відвоювати від вогню вдалося тільки найменшу прибудову.

Найприкріше, що у 2001 році у селі Нижні Ворота, припинила своє існування професійна пожежна частина № 27. Сам готельно-ресторанний комплекс знаходиться за 900 метрів від цієї частини, де до цього часу стоять частково розукомплектовані пожежні автомобілі. Як зауважив начальник УМНС України в Закарпатській області Василь СКУНДЗЯ, тоді ще відділ державної пожежної охорони, намагався відстояти необхідність пожежної частини у цьому населеному пункті, що переросло у своєрідну „війну” між Воловецькою РДА та обласними пожежниками. Всі доводи на те, що частина тут потрібна, впиралися у нерозуміння та небезпідставні твердження про дотаційність Воловеччини.

Пожежа з такими збитками звісно стане зайвим аргументом на те, що пожежна охорона в Нижніх Воротах справді потрібна, однак чи полегшає від цього власникам товариства з обмежено відповідальністю „Бескид”?