Як Бірюков монополізував державне постачання ВСУ
26 апреля 2024 пятница
23.08.2016 (14:03)
Нещодавно у суспільстві заговорили про новий скандал, пов'язаний із харчуванням наших солдатів. В цьому випадку, йдеться про нашу обласну Львівську та ще Одеську військову частину, де ВСУ перейшли на «експериментальне» роздрібне харчування від армійських поставників. Скандал, пов'язаний із переплатами та недостачею сервісу, активно коментував позаштатний радний Порошенко, волонтер Юрій Бірюков, відомий громадськості своїми розслідуваннями у Фейсбуку. Журналіст Юрій Бутусов, побачивши активність з боку Бірюкова, однозначно сказав: «Бірюков має на меті не змінити щось системно, а знову натиснути на якогось постачальника і видавити з нього цікаві умови». На думку журналіста, все це робиться задля грошей, а не задля боротьби за добробут ВСУ. І це – не перший випадок, коли Бірюков діє у власних інтересах чи в інтересах фірм, яким обіцяно тендер від держави або інші преференції. Почалось усе в березні 2015 року, коли Юрія Бірюкова більшість людей вважала адекватним волонтером, який не мав на меті дій заради власного зиску. Тоді у скандал потрапив сам Бірюков та його компаньйон по волонтерській роботі – Неллі Стельмах (на той час – голова Департамента державних закупівель Міністерства оборони і голова Тендерного комітету). У березні проти Стельмах було порушено справу. Комітет Верховної Ради з нацбезпеки та оборони, перевіривши закупівлю міністерством зимового дизельного палива на 700 млн. гривень, виявив надмірне перевищення оптової ціни при закупівлі палива – на цілих 25%. У збитках це було 140-170 млн. грн. для держави.
І хоча Стельмах вдалося уникнути будь-якого покарання з цієї справи і вона просто пішла у відставку, у Бірюкова зрозуміли, що діяти слід більш... вишукано. З цією метою, Юрій Бірюков починає лобіювати ідею створення додаткового міністерства «в міністерстві», яке б контролювало державні закупівлі для нашої армії, створюючи нормативи та зразки продукції, яка вимагалась би від поставників. В результаті, Бірюкову вдалося досягнути свого, і, указом № 306 (1 липня 2015 року) Міністерства оборони було створено Центр розвитку і супроводу матеріального забезпечення Збройних Сил України. «Одним указом глави Міноборони одна структура отримала можливість:
а) розробляти норми і зразки (еталони) забезпечення ЗСУ, стандарти, специфікації, ТУ;
б) проводити тестування цих зразків;
в) надавати учасникам тендерів висновки щодо відповідності зразків продукції виробника еталонним і ТУ, затвердженими цим же Центром;
г) здійснювати контроль якості і приймання майна», - коментує створення «Центру» Олександр Корнєєв, український журналіст у своєму матеріалі для Glavcom.
Там же, до речі, можна побачити реакцію професіоналів на структуру Бірюкова. Якщо казати коротко – ніхто не був в захваті і не мовчав з цього приводу.
«В процесі управління вимогами до продукту, закупівлями і контролем відповідності\якості виникає конфлікт інтересів і можливість зловживань... За здійснення контролю\якості відповідності не повинен відповідати один підрозділ, - такий висновок робила аудиторська компанія EY (Ernst & Young). - Так виникає конфлікт інтересів і можливість для зловживань: 1) маніпуляції з вимогами під занижені параметри конкретної партії поставки; 2) маніпуляції з фактичними результатами контролю; 3) маніпуляція з вимогами під інтереси конкретних постачальників».
«У Центрі існує високий рівень ризику проявів корупції. Це обумовлено, в першу чергу, відсутністю в повному обсязі планування повсякденної діяльності, незнанням і невиконанням посадовими особами своїх функціональних обов'язків і посадових інструкцій, дублюванням функцій, прийняття рішень і виданням наказів з перевищенням своєї компетенції», - це звіт міністра про перевірку Центру Управлінням з питань запобігання та виявлення корупції Міноборони від 12 травня 2016-го. Тоді ж було запропоновано переглянути нормативні документи і зняти з Центру невластиві йому функції.
Втім, попри все це, структура Бірюкова, яка узурпувала право взяти на себе функції розробника параметрів продукції, замовника продукції і контролера продукції, запрацювала у повному обсязі. Повноваження центру дозволяли оформити технологічні умови таким чином, щоб вони підійшли лише одному виробнику – звичайно ж, тому, який потрібен Центру і який зробив замовлення на перемогу в «чесній боротьбі» за тендер.
І, якщо б конкурент відмовився від рішення чи не приймав би його, його просто можна було не допускати до участі в тендері. Для цього у Центрі є перевірений метод: звинувачення у низькій якості продукції «за результатами перевірок» комісій, у складі яких відкрито мали місце представники конкуруючих фірм-«переможців». А якщо компанія і після цього не залишає спроб потрапити в коло учасників у тендері і отримає право на участь у торгах, її можна зрізати підчас прийому готової продукції, наприклад, збільшивши число випробувань. Всі ці випадки наводить і сам Корнєєв у своєму дослідженні, посилаючись на гіркий досвід вітчизняних поставників, яким довелося зіткнутись із тиском з боку Центру розвитку і супроводу матеріального забезпечення Збройних Сил України.
«Метод «ТУ під одного» наочно підтверджує приклад з берцями, які ось уже другий рік поспіль постачає армії одна компанія - ТОВ «Таланлегпром». Якщо, наприклад, літні польові костюми постачають армії кілька фірм, то ціну за один комплект такої форми вдалося збити з 850 грн. в минулому році до 550 грн. в поточному. Це - незважаючи на кризу та інфляцію! А берці як коштували 1400 грн., так і коштують. До того ж Дмитро Марченко постійно наголошує, що треба купувати більш дороге взуття.
Про метод «як позбавитись конкурента» коротко і ясно розповість скарга №UA-2016-07-06-000580-с.b1 на Центр ТОВ «Юніверсал Трейдінг Груп»: «Хочемо взяти участь у тендері на закупівлю чохлів для бронежилетів, але до сих пір не можемо отримати висновок щодо відповідності зразка, який видається Центром. Центр мотивує це тим, що у них відсутня ТУ на даний виріб. Оскільки тендер через два дні, просимо вас перенести торги на сім днів». Статус скарги: «Залишена без розгляду».
Метод «затягати експертизами» детально описаний у вищезгаданій статті «Хто стоїть за «вбивством» постачальників ВСУ». Описаний у цьому матеріалі інцидент з постачальниками форми розкрив ще один аспект - як Центр випалює зі свого поля монопольної діяльності залишки хоч якогось альтернативного контролю. В даному випадку - службу Головного військового представництва (так звану «воєнпрійомку»)».
Не дивлячись на всі ці факти, які вже відомі як ЗМІ, так і громадськості, ніхто не закриває Центр, не позбавляє його хоча б частини повноважень, не кажучи вже про всі. І в таких умовах сьогодні функціонує постачання нашої армії. На мою думку, це вимагає жорстких мір – від службового розслідування до відсторонення пана Бірюкова з усіх його посад. Однак, судячи з усього, у владі сьогодні вважають інакше, даючи Бірюкову карт-бланш на подібні дії. Цікаво, скільки скандалів треба нинішній владі для того, щоб зняти свого протеже з бюджетних потоків…
Нещодавно у суспільстві заговорили про новий скандал, пов'язаний із харчуванням наших солдатів. В цьому випадку, йдеться про нашу обласну Львівську та ще Одеську військову частину, де ВСУ перейшли на «експериментальне» роздрібне харчування від армійських поставників. Скандал, пов'язаний із переплатами та недостачею сервісу, активно коментував позаштатний радний Порошенко, волонтер Юрій Бірюков, відомий громадськості своїми розслідуваннями у Фейсбуку. Журналіст Юрій Бутусов, побачивши активність з боку Бірюкова, однозначно сказав: «Бірюков має на меті не змінити щось системно, а знову натиснути на якогось постачальника і видавити з нього цікаві умови». На думку журналіста, все це робиться задля грошей, а не задля боротьби за добробут ВСУ. І це – не перший випадок, коли Бірюков діє у власних інтересах чи в інтересах фірм, яким обіцяно тендер від держави або інші преференції. Почалось усе в березні 2015 року, коли Юрія Бірюкова більшість людей вважала адекватним волонтером, який не мав на меті дій заради власного зиску. Тоді у скандал потрапив сам Бірюков та його компаньйон по волонтерській роботі – Неллі Стельмах (на той час – голова Департамента державних закупівель Міністерства оборони і голова Тендерного комітету). У березні проти Стельмах було порушено справу. Комітет Верховної Ради з нацбезпеки та оборони, перевіривши закупівлю міністерством зимового дизельного палива на 700 млн. гривень, виявив надмірне перевищення оптової ціни при закупівлі палива – на цілих 25%. У збитках це було 140-170 млн. грн. для держави.
І хоча Стельмах вдалося уникнути будь-якого покарання з цієї справи і вона просто пішла у відставку, у Бірюкова зрозуміли, що діяти слід більш... вишукано. З цією метою, Юрій Бірюков починає лобіювати ідею створення додаткового міністерства «в міністерстві», яке б контролювало державні закупівлі для нашої армії, створюючи нормативи та зразки продукції, яка вимагалась би від поставників. В результаті, Бірюкову вдалося досягнути свого, і, указом № 306 (1 липня 2015 року) Міністерства оборони було створено Центр розвитку і супроводу матеріального забезпечення Збройних Сил України. «Одним указом глави Міноборони одна структура отримала можливість:
а) розробляти норми і зразки (еталони) забезпечення ЗСУ, стандарти, специфікації, ТУ;
б) проводити тестування цих зразків;
в) надавати учасникам тендерів висновки щодо відповідності зразків продукції виробника еталонним і ТУ, затвердженими цим же Центром;
г) здійснювати контроль якості і приймання майна», - коментує створення «Центру» Олександр Корнєєв, український журналіст у своєму матеріалі для Glavcom.
Там же, до речі, можна побачити реакцію професіоналів на структуру Бірюкова. Якщо казати коротко – ніхто не був в захваті і не мовчав з цього приводу.
«В процесі управління вимогами до продукту, закупівлями і контролем відповідності\якості виникає конфлікт інтересів і можливість зловживань... За здійснення контролю\якості відповідності не повинен відповідати один підрозділ, - такий висновок робила аудиторська компанія EY (Ernst & Young). - Так виникає конфлікт інтересів і можливість для зловживань: 1) маніпуляції з вимогами під занижені параметри конкретної партії поставки; 2) маніпуляції з фактичними результатами контролю; 3) маніпуляція з вимогами під інтереси конкретних постачальників».
«У Центрі існує високий рівень ризику проявів корупції. Це обумовлено, в першу чергу, відсутністю в повному обсязі планування повсякденної діяльності, незнанням і невиконанням посадовими особами своїх функціональних обов'язків і посадових інструкцій, дублюванням функцій, прийняття рішень і виданням наказів з перевищенням своєї компетенції», - це звіт міністра про перевірку Центру Управлінням з питань запобігання та виявлення корупції Міноборони від 12 травня 2016-го. Тоді ж було запропоновано переглянути нормативні документи і зняти з Центру невластиві йому функції.
Втім, попри все це, структура Бірюкова, яка узурпувала право взяти на себе функції розробника параметрів продукції, замовника продукції і контролера продукції, запрацювала у повному обсязі. Повноваження центру дозволяли оформити технологічні умови таким чином, щоб вони підійшли лише одному виробнику – звичайно ж, тому, який потрібен Центру і який зробив замовлення на перемогу в «чесній боротьбі» за тендер.
І, якщо б конкурент відмовився від рішення чи не приймав би його, його просто можна було не допускати до участі в тендері. Для цього у Центрі є перевірений метод: звинувачення у низькій якості продукції «за результатами перевірок» комісій, у складі яких відкрито мали місце представники конкуруючих фірм-«переможців». А якщо компанія і після цього не залишає спроб потрапити в коло учасників у тендері і отримає право на участь у торгах, її можна зрізати підчас прийому готової продукції, наприклад, збільшивши число випробувань. Всі ці випадки наводить і сам Корнєєв у своєму дослідженні, посилаючись на гіркий досвід вітчизняних поставників, яким довелося зіткнутись із тиском з боку Центру розвитку і супроводу матеріального забезпечення Збройних Сил України.
«Метод «ТУ під одного» наочно підтверджує приклад з берцями, які ось уже другий рік поспіль постачає армії одна компанія - ТОВ «Таланлегпром». Якщо, наприклад, літні польові костюми постачають армії кілька фірм, то ціну за один комплект такої форми вдалося збити з 850 грн. в минулому році до 550 грн. в поточному. Це - незважаючи на кризу та інфляцію! А берці як коштували 1400 грн., так і коштують. До того ж Дмитро Марченко постійно наголошує, що треба купувати більш дороге взуття.
Про метод «як позбавитись конкурента» коротко і ясно розповість скарга №UA-2016-07-06-000580-с.b1 на Центр ТОВ «Юніверсал Трейдінг Груп»: «Хочемо взяти участь у тендері на закупівлю чохлів для бронежилетів, але до сих пір не можемо отримати висновок щодо відповідності зразка, який видається Центром. Центр мотивує це тим, що у них відсутня ТУ на даний виріб. Оскільки тендер через два дні, просимо вас перенести торги на сім днів». Статус скарги: «Залишена без розгляду».
Метод «затягати експертизами» детально описаний у вищезгаданій статті «Хто стоїть за «вбивством» постачальників ВСУ». Описаний у цьому матеріалі інцидент з постачальниками форми розкрив ще один аспект - як Центр випалює зі свого поля монопольної діяльності залишки хоч якогось альтернативного контролю. В даному випадку - службу Головного військового представництва (так звану «воєнпрійомку»)».
Не дивлячись на всі ці факти, які вже відомі як ЗМІ, так і громадськості, ніхто не закриває Центр, не позбавляє його хоча б частини повноважень, не кажучи вже про всі. І в таких умовах сьогодні функціонує постачання нашої армії. На мою думку, це вимагає жорстких мір – від службового розслідування до відсторонення пана Бірюкова з усіх його посад. Однак, судячи з усього, у владі сьогодні вважають інакше, даючи Бірюкову карт-бланш на подібні дії. Цікаво, скільки скандалів треба нинішній владі для того, щоб зняти свого протеже з бюджетних потоків…