Газифікація Закарпаття: результати вражаючі
Благо, коли кожна людина живе цивілізовано, користуючись найнеобхід-нішим: газом, теплом, електрикою та водопостачанням. Тільки тоді вона усвідом-лює, що ж то комфорт. Жителі міст вже давно звикли до такого комфортного існування. Та, коли у наших домівках на певний час виключають світло чи воду, починаєш замислюватися: як обходяться без цих благ люди, котрі і досі живуть без газу, водопостачання і т.д.
Мабуть, в кожного з нас є родичі в селі, до яких ми приїздимо, щоб відпочити. От тоді нам хоч-не-хоч доводиться стикатися з реальним дискомфортом. Наприклад, аби помитися, треба відрами тягати декілька разів воду з колодязя. Безперечно, миємося ми теплою водою. А щоб розігріти її на печі, потрібні дрова. Дрова, звісно, в огороді не ростуть. Заздалегідь кожен порядний газда йде до лісу, аби взимку мати з чого палити грубку. Ланцюг довго ще тягнеться, одна робота тягне за собою іншу. Здається, немає тому краю. А ми ж тільки хотіли помитися...
Починаєш усвідомлювати, скільки сил, часу, здоров’я і врешті-решт грошей відбирають ті речі, котрими і дотепер простий селянин вимушений таким чином забезпечувати собі існування. Оосбливо в гірських районах, де немає нормальних доріг і, відповідно, росте букет труднощів, з якими пов’язано проведення різноманітних комунікацій. Стає зрозумілим, наскільки ця проблема важка і наскільки актуально її вирішити для селян.
Відомо, не один губернатор помпезно обіцяв вирішити проблему газифікації нашого краю. І не тому не збулись ті обіцянки, бо „на шару” вигукувались здебільшого перед вигодованим, забезпеченим і пихатим чиновництвом. А тому, що в кожного попереднього керівника краю на першому плані були особисті справи. Збагачення і ще раз збагачення. Будуть вони ще витрачати свій час, аби перейматися проблемами забезпечення комфорту селянам.
От барвистий губернатор (Віктор Балога), завчено скандуючи придуманий ющенківським олігархічним електоратом короткий вислів (бо довгий йому не під силу запам”ятати) „Не словом, а ділом!”, так і залишився – не ділом, а словом. Шкода неборака, старався „ділом” довести, що „Барва” розквітатиме й надалі, не сплачуючи при цьому державі ніяких податків. Та, не так сталося, як гадалося. Обламали його „несправедливо”...
А ці нікому не потрібні набіги на Говерлу, яка після кількатисячного натовпу залишалася небога такою, наче прибрана новорічна ялинка, тільки не іграшками, а – сміттям. Оті пустослівні обіцянки Ющенка перед своїми фанатами, із зрадливою посмішкою про райське життя, коли він стане Президентом, насправді виголошені лише з однією метою – обдурити простих людей, прийти до влади і збагатити власні кишені. Голодний ніколи не буває добрим. А тих, хто робить людям хоч якусь добру справу, „нашоукраїнці”, намагаючись виправдати свою недолугість, закликають йти на барикади і скидувати „злодійну владу”. Для них це простіше і дешевше, аніж конкретно щось зробити корисне для людей. Мирно. Без скандувань.
А те, що навколишні села біля Говерли і досі негазифіковані, Ющенку та його прибічникам – до одного місця! По дорозі на вершину вони зігріваються міцними напоями, про що свідчить велика кількість розкиданих пляшок з-під недешевої горілки та коньяку. З найвищої точки України під дією алкоголю „народний” месія вигукує про власну непереможність.
Недарма каже одне прислів”я: „Вишуковувати смітинку в чужому оці завжди легше, ніж бачити в своєму – колоду”. Найлегше оприлюднювати у своїх підконтрольних ЗМІ міфічні анонімні листи та посилатись на дзвінки з району про нелегке життя наших краян, ніж вирішити проблему на місці.
Але для чого вирішувати? Чим більше проблем, тим більше звинувачень у бік сьогоднішньої влади. Писати бруд і кричати на весь світ про прорахунки нинішнього керівника краю – оце кайф! Деякі нардепи від цього отримують неабиякий оргазм. А те, що прості люди нарешті, після багаторічних митарств, отримали можливість змінити своє життя на краще, доводить цих парламентаріїв аж до сказу! Одного вже так на обличчі повикидало, що демон у порівняні з ним – ангел.
А зміни – доволі стрімкі. Серед них – проведення газу в села області. Наскільки важливий для селянина цей маленький блакитний вогник, розказувати не треба. Достатньо поглянути на щасливі обличчя, почути слова вдячності. І не за пустопорожню балаканину, а за реальні справи. Однак, у деяких опозиціонерів радість селян чомусь викликає напади жовчної отруйної болячки та потоки брехливих нападок, дбайливо підгодованих журналістів. Та, люди у нас розумні і гідно оцінять конкретні справи нинішньої влади.
З перших днів свого губернаторства Іван Різак взяв питання газифікації під особистий контроль. Зокрема, він провів корінні зміни в роботі державних органів, ввів нову тактику управління, зосередив керівників усіх підрозділів на пріоритети. Відтак фахівцям було доручено розробити стратегічну програму головних напрямків будівництва газових мереж в кожному рійоні.
2003 рік став у Закарпатті стартовим роком прискореної газифікації населених пунктів краю. Впродовж року по будівництву газових мереж було виконано робіт на суму 24,2 млн.грн. Обсяги фінансування програми газифікації за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів збільшилося порівняно з попереднім 2002 роком у 2,7 рази. А якщо порівняти з 2000 роком, коли керманичем області був закарпатський олігарх Віктор Балога, то відтоді фінансування даної програми збільшилося аж у 12 разів! Це дозволило побудувати 396,5 км газових мереж та газифікувати понад 10 тис. будинків і квартир у 12 районах області. До речі, цей рік був оголошений губернатором Роком газифікації. І судячі з темпів роботи, поставлені цілі таки буде виконано.
Що ж маємо на сьогодні? Як повідомила заступник голови ОДА Лариса Ричик, в цьому році передбачено побудувати понад 438 км газових мереж. У фінансовому плані на ці роботи потрібно залучити кошти у сумі 41,7 млн.грн. Втілення в реальність цих заходів дозволить вирішити ряд соціально-важливих проблем. Зокрема, подати споживачам газ додатково ще у 37 населених пунктів краю. А також газифікувати села найбільш густонаселених районів: Тячівського (с.Терново, Крива, Грушево), Перечинського (с.Сімер, Зарічево, Дубриничі), Хустського (с.Драгово, Вільшани, Забрідь) і Міжгірського (с.Колочава та розташованих в Синевірській долині).
Отож, з початку року на будівництві газових мереж освоєно майже 25,3 мільйонів гривень. Це складає дві третини від передбаченого Програмою. Прокладено 384 кілометрів газових мереж, або 87 відсотків від запланованого. Про темпи прокладання газових мереж судіть самі. Якщо станом на 20 липня голубе паливо надійшло до 4 709 житлових будинків області, то вже на 11 жовтня таких було 6 749. Тобто, за якихось неповних трьох місяців понад 2 тисячі осель газифіковано. До речі, впродовж останніх двох років на Закарпатті газифіковано 79 сіл та селищ.
Іван Різак, постійно контролюючи хід робіт по газифікації, критикує голів тих районів, де відповідна робота ведеться досить повільно. Чомусь в одних адміністративно-територіальних одиницях можуть залучати і кошти підприємців, і інвесторів, і населення, а в інших – чекають бюджетного фінансування.
А найбільші темпи прокладання газопроводу – в Ужгородському, Берегівському та Виноградівському районах. Нещодавно мешканці сіл Руські Комаровці та Холмці, що на Ужгородщині, переконалися, що невдовзі в їхніх оселях таки буде природний газ.
Прокладання газопроводу тут розпочалося ще у 1993 році, але через відсутність фінансування роботи були призупинені. Тільки наприкінці 2002 року підрядною організацією “Закарпаттягазбуд” ці роботи відновилися. Сільський голова Русько-комарівської сільської ради Ольга Желізник розповіла, що тоді мешканці села звернулися до голови ОДА Івана Різака з проханням посприяти їм у газифікації. Недовго довелося чекати. Кошти віднайшлися. Вже побудовано два газорозподільчі пункти, що дасть можливість повністю газифікувати села Руські Комарівці та Холмці.
Руські Комарівці – досить велике село. Мешкає тут 1800 чоловік і нараховується 524 двори. За два з половиною місяця побудовано 3,8 км основного газопроводу, з 11 вулиць на чотирьох вже проклали вуличні мережі і підвели газ до стояків біля осель. Невдовзі газифікують і школу та дитсадок. Будівельники обіцяють не збавляти темпів і, судячи з усього, вже до кінця року комарівчани та холмівчани оцінять переваги такого блага цивілізації, як природний газ.
Сергій Лапоног, голова Ужгородської РДА, каже, що до кінця року 80 відсотків населених пунктів Ужгородщини буде газифіковано. Що ж будемо сподіватися, що влада виконає дану обіцянку.
Як бачимо, Рік газифікації населених пунктів Закарпаття – не просто гасло. Підтвердженням цих слів стала нещодавна подія у трьох гірських селах Воловеччини, де також запалав голубий вогник.
Сподівання мати природний газ у своїх оселях з’явилася у мешканців села Підполоззя ще 20 років тому. Тоді тут почали будувати дві гілки нафтопроводу “Дружба” та газопроводу “Уренгой-Помари-Ужгород”. Правда, сподівання залишались марними і користі від близького сусідства з газопроводом у сельчан було жодної. Впевненість з’явилася лише торік, коли поблизу Жденієва почали зводити базу відпочинку футбольного клубу “Динамо” (Київ). Керівництво клубу вирішило не лише побудувати комплекс, а й вкласти гроші у розвиток інфраструктури сусідніх сіл. Відтак на телефонізацію та ремонт доріг було виділено близько 2 мільйонів, а на газифікацію – 7,5 млн. гривень. З цих коштів уже освоєно 620 тисяч. Це в свою чергу дозволило підвести газ до сіл Підполоззя, Жденієва та Збини. Всього в Жденієві готові до підключення 250 будинків.
Запалюючи символічний факел на газорозподільчих станціях цих віддалених гірських сіл, Іван Різак переконаний, що незабаром в кожне закарпатське село прийде голубе паливо. Але досягти успіху можна тільки об’єднавши зусилля влади і потужних інвесторів.
В цьому переконаний і Прем’єр-міністр України Віктор Янукович. До речі, під час нещодавних своїх поїздок по Україні він сказав, що у найближчі 2-3 роки всі українські села газифікують.
Зажди нелегко йти до наміченої цілі. Завжди знайдуться невдоволені, а ще більше – ті, що заздрять. Однак, люди бачать конкретні справи, турботу, і тих, хто це робить. Вони самі оцінять, хто чого вартий.
Отож, пани балоги, ратушняки, іванчі, гавкайте скільки завгодно! А караван собі йде далі... Валерія ГРОМИЦЬКА