Закарпатський пенсіонер переконаний: Перечинський лісохімкомбінат викидає в повітря отруйні речовини!

— Наш лісохімкомбінат подав на мене до суду, — скаржиться 67-річний Василь Іваник із райцентру Перечин на Закарпатті. — Начебто я їх оббрехав. Але я написав правду.

Василь Іваник (праворуч) з братом Андрієм.

Василь Іванович родом із Перечина. Після закінчення хімічного факультету понад 30 років досліджував органічні сполуки в Ужгородському національному університеті. Нині на пенсії. Із братом Андрієм, 60 років, живуть удвох у трикімнатному будинку по вул. Жовтневій.

Лісохімкомбінат у Перечині працює з 1984-го. Тут виготовляють деревне вугілля, етилацитат, карбамідо-фольмальдегідні смоли. Після розпаду Радянського Союзу підприємство занепало. Відновило потужності 10 років тому, коли його викупив дніпропетровський ”Поліпром”. Нині тут працює до 800 робітників. Продукцію експортують до 15 країн світу.

Василь Іваник запевняє, що кілька останніх років завод викидає в повітря отруйні речовини.

— Я — хімік, розуміюся на цьому, — каже чоловік. — Не можу мовчати. Останні роки садові дерева майже не родять. Позаторік сливи зацвіли, зав’язалися, а після дощу осипалися.

Василь Іванович називає себе головою ініціативної групи, що бореться проти заводу. Торік у серпні написав до районної газети статтю ”Перечинський ЛХК труїтиме нас до 2 лютого 2008 року. Так дозволив прокурор”. Після виходу номера Іваника викликали до суду.

Чоловіка підтримує молодший брат.

— Я потрапив під дощ у березні 2005-го, — приєднується до розмови Андрій Іваник. — Із неба падала не вода, а чистий оцет. Почав задихатися, очі щипали, пекли. Цілу ніч голова й очі боліли. Пішов до окуліста. Мені зробили термінову операцію.

Після неї Андрій Іванович осліп на ліве око, на правому зір погіршився.

Брати стежать за комбінатом. Кажуть, уночі з реторт (апарат, де відбувається переробка речовини. — ”ГПУ”) валує дим і містом шириться сморід.

Директор товариства ”Перечинський лісохімкомбінат” Олег Походенко, 45 років, відхиляє закиди.

— Ми маємо всі необхідні дозволи. Підприємство регулярно перевіряють контролюючі органи України, — каже він. — Якщо знаходять недоліки, усуваємо їх. У вересні-жовтні відремонтували обидві реторти. На одній встановили пристрій, що зменшує викиди. Такий плануємо вставити і на другій. А у статті Іваник пише, що ми тоннами викидаємо в повітря мурашиний альдегід, оцтову кислоту. Це дуже дорогі продукти. У Європі тонна таких коштує сотні євро. Ми не розкидаємо їх над Перечином — виловлюємо і використовуємо.

Завод вимагає арештувати майно Іваника та відшкодувати 10 356,70 грн неотриманого прибутку.

— Ми хочемо лише повернути втрачений прибуток, — пояснює юрист підприємства Ростислав Петрушко, 31 рік, — бо через статтю Іваника наш постійний клієнт відмовився купувати вугілля.

— Лісохімкомбінат — основний платник податку в районі, — каже виконувач обов’язків голови Перечинської райдержадміністрації Іван Штелиха, 58 років. — За 11 місяців 2007-го сплатив до державного бюджету 964 тисячі гривень, до місцевого — 1,5 мільйона.



Тетяна ГРИЦИЩУК, "Газета по-українськи"