Академік Микола Мушинка (Словаччина) – лауреат премії міста Пржерова

Ім’я Миколи Мушинки відоме не лише на його рідній Пряшівщині (у Словаччині), де майже в кожному числі українських часописів „Дукля” та „Нове життя” зустрічаємося з його статтями і де щороку він видає по дві- три книжки. Знають його і в Україні, куди він щороку їздить і по кілька разів. Старше покоління знає його із щотижневих передач радіо „Свобода”, молодше – з доповідей на різних наукових конгресах, конференціях, нарадах, але й із виступів по українському радіо та телебаченні. В Україні він захистив докторську дисертацію, став іноземним членом Національної академії наук, почесним професором Кам’янець-Поділького національного університету, почесним доктором Ужгородського національного університету, лауреатом Ордена Президента України „За заслуги”, премій ім. П. Чубинського, Дм. Нитченка, В. Ґренджі-Донського тощо.

Його ім’я відоме й серед українців інших країн, зокрема, в Німеччині (він є професором Українського вільного університету в Мюнхені), Франції (як члена Наукового товариства ім. Шевченка в Сарселі), Польщі, Сербії, Хорватії, але й в США, Канаді та навіть у далекій Австралії (де видано його монографію про Музей визвольної боротьби України в Празі).

Цими днями академіка Миколу Мушинку було нагороджено престижною Премією міста Пржерова за 2006 р. „за збереження історичних матеріалів пов’язаних з Пржеровом” (так наведено в дипломі). Складовою частиною цієї нагороди є Медаль ім.Яна Амоса Коменського, Медаль 750-ліття міста Пржерова та оригінальна картина одного з найвизначніших малярів міста Пржерова. З цієї нагоди я поставив свіжому лауреатові кілька запитань:

— Що приховано під поняттям "збереження історичних пам’яток пов’язаних з Пржеровом"?

— У моравському селі Бохорж біля Пржерова народився визначний чеський журналіст, історик, мистецтвознавець, етнограф та військовий діяч Флоріан Заплетал (1884-1969), з яким я під час свого навчання в Празі в 60-х роках був у тісних стосунках. На початку 20-х років Ф. Заплетал жив і працював на Закарпатській Україні. Там його зачарували дерев’яні церкви, які він інтенсивно фотографував і досліджував, збираючись видати книжку про них. Різні перешкоди не дозволили йому здійснити свій задум. Перед смертю в 1969 році Ф. Заплетал, між іншим, подарував мені цінну свою колекцію негативів дерев’яних церков Закарпаття, а після смерті його дружини Катерини в 1972 році весь його архів став маєтком Чехословацької держави. Оскільки в подружжя не було ні дітей ні кровних родичів, фінансовий відділ Районного національного комітету в Празі 2, щоб якнайшвидше звільнити їх державну квартиру в центрі Праги, запропонував письмові матеріали деяким празьким установам. Коли ті від них відмовилися, їх було дано в моє розпорядження. Речі етнографічного характеру я передав Інституту народознавства в Стражниці та Музею української культури в Свиднику, українознавчі книжки – у Пряшівську наукову бібліотеку, матеріали пов’язані з історією і культурою Моравії мали потрапити в Пржеров та замість до музею вони, виною тодішнього начальства, потрапили в збірний пункт в макулатури і були знищені. Та й те, що збереглося із спадщини Ф.Заплетала у Стражниці, Свиднику й у мене, має велике значення для історії і культури його рідної Моравії.

— З твоєї розповіді виходить, що комуністична влада в Чехословаччині не дуже шанувала Ф.Заплетала...

— Це так. Ф.Заплетал ціле життя був в опозиції до влади: спочатку до австрійської, пізніше – до чехословацької, ще пізніше (в часі Протекторату) – до нацистської, а після війни – до комуністичної. Комуністи не любили його, а він їх. Ставлення влади до Ф.Заплетала змінилося лише після розпаду комуністичної системи. В Пржерові було влаштовано виставку його фотографій, влаштовано наукову конференцію про життя і спадщину Ф.Заплетала, видано кілька публікацій тощо. Для Пржерова постать Ф.Заплетала стала великим відкриттям, а оскільки я був до певної міри „першовідкривачем” Ф.Заплетала, мене запрошували на кожну акцію пов’язану з його іменем. А я ніколи не приходив з голими руками.

— І що ти привозив з собою?

— Наприклад, в 1994 р. я привіз цілу виставку етнографічних фотографій Ф. Заплетала. Підчас конференції до 120-річчя з дня народження Ф. Заплетала в 2004 році я подарував Музею Коменського в Пржерові 171 зошит його щоденників, які для краєзнавства Пржерова й околиці представляють величезну цінність.

У співпраці з директором Музею ім. Коменського Франтішком Гіблом ми минулого року видали книжку „Життя і творчість Флоріана Заплетала” (чеською мовою), яка, крім текстової частини, містить понад 150 фотографій з його архіву. Ще до кінця цього року в Пржерові мав би вийти збірник матеріалів Заплеталівської конференції, в якому буде опубліковано мою досі найповнішу біографію Ф. Заплетала, бібліографію його статей про Закарпатську Україну (сім окремих публікацій та 150 статей) та багато інших цінних матеріалів.

— А як ти використав закарпатську спадщину Ф.Заплетала, що знаходиться у твоєму приватному архіві?

— Вже на початку 70-х років я підготував до друку фотоальбом „Дерев’яні церкви Карпат у фотографіях Флоріана Заплетала”, який містив 343 фотографії із 101 села, ґрунтовну статтю про його життя, бібліографію його друкованих статей, карту його подорожей (із зазначенням сіл, в яких він фотографував), список цих сіл (з колишніми й сучасними назвами), тощо. На жаль, і Заплетал, і Мушинка в тому часі були на списку „неблагонадійних” осіб, імена яких невільно було навіть згадувати. Моя книжка (зі значно зредукованим текстовим матеріалом) появилася у Відні під чужим іменем і стала бесцелером різдвяного ринку 1982 року. Після реабілітації я опублікував про закарпатоукраїнську спадщину Ф.Заплетала кілька статей і влаштував виставки його фотографій в Празі, Братиславі, Кошицях, Пряшеві, Пржерові, Гуменному, Ужгороді, Львові та навіть у Нью-Йорку. Зараз в співпраці з найвизначнішим дослідником сакральної архітектури Закарпаття Михайлом Сирохманом я готую публікацію, яка б мала охоплювати понад 600 фотографій Ф.Заплетала не лише про дерев’яні церкви, але й про муровану архітектуру (сакральну та світську) та побут закарпатських сіл і міст 1919-1925 років.

— Що для тебе значить Премія міста Пржерова та Медаль ім. Яна А. Коменського?

— Я шаную і високо поважаю цю нагороду вже й тому, що її було мені вручено за збереження і пропагацію спадщини мого друга Флоріана Заплетала. Для мене це – поштовх до дальшої праці на ниві „унагляднення” майже забутої постаті чеської історії і найвизначнішого чеського знавця і дослідника Закарпатської України міжвоєнного періоду, великого друга України. Ми є лише на початку вивчення його багатої спадщини.

Розмовляв Ярослав ШУРКАЛА
Українцю Миколі Мушинці присуджено Міжнародну літературну премію "Corona Carpatica"
Погляд із Закарпаття: Українська література Словаччини — феномен звитяги й байдужості
Русин-українець Микола Мушинка (Словаччина) переконаний: дві гілки стародавнього народу зберегли свою культурну спадщину разом